ЩО ТАКЕ ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ
Емоційний інтелект — це вміння дати раду своїм і чужим емоціям: точно зрозуміти, оцінити і виразити їх.
Дослідники Джон Мейер та Пітер Селоувей, які наприкінці 20-го століття вперше описали це поняття, називають чотири напрямки емоційного інтелекту:
– як ми оцінюємо та виражаємо емоції;
– що про них знаємо;
– як ними керуємо;
– як на їх основі приймаємо рішення.
Перший компонент – оцінка і вираження емоцій – є у будь-якій взаємодії.
Уявіть: співрозмовниця усміхається у відповідь на ваші репліки, а ви собі вирішуєте, що її усмішка – глузлива і що вона з вас кепкує.
Насправді ж, людина радіє від ваших слів, або усміхається, бо ввічлива, або ще з десяти інших причин.
Однак у певний момент ви неправильно оцінили емоцію, і, як наслідок, додумали про людину і її наміри те, чого вона не мала на увазі.
Розвинений емоційний інтелект – це саме те, що дозволяє більш-менш точно оцінити емоції інших людей і рятує від подібних непорозумінь.
Зворотна сторона медалі – це потреба точно виразити власні емоції. Якщо ви хотіли засвідчити комусь своє схвалення, а вийшло більше схоже на заздрість, наслідки спілкування можуть бути неочікувані.
Висловлювати емоції так, щоб це відповідало початковому задуму, – один із виявів емоційного інтелекту.
Друга складова емоційного інтелекту – це знання про емоції. Йдеться не про те, щоби знати їхні назви, типи чи класифікації.
Це про ширший культурний і суспільний контекст: чи знаємо ми, що саме в нашому середовищі спричиняє певні емоції.
Одні й ті самі дії і слова в різних суспільствах або й менших групах можуть викликати абсолютно різні емоції.
Наприклад – дипломати, які, від’їжджаючи до різних країн, ретельно вивчають місцеві культурні контексти, бо те, що українцям видається нормальним і не викликає особливих емоцій, представників іншої національності може збентежити, або й образити.
Вгадати чи відчути такі речі неможливо, про них потрібно знати.
Таке знання і його застосування на практиці є виявом емоційного інтелекту.
Третя складова – як ми здатні керувати емоціями.
Йдеться про те, щоби стримати емоцію, не показавши її (не розгніватися, коли так хочеться), і про те, щоби врегулювати свій стан після того, як емоції вже проявилися (заспокоїтися після того, як розгнівалися).
Скільки часу на це потрібно? Чи легко це зробити?
По-різному. Дослідники стверджують, що чим більше розвинений емоційний інтелект, тим легше людині натиснути на гальма і врегулювати свої емоції.
Так само з емоціями інших: чи вміємо ми розвеселити сумного товариша, викликати захват, радість чи роздратування серед співрозмовників?
Очевидно, що загального алгоритму "як розвеселити людину" не існує і що в кожній ситуації ми вчиняємо по-різному, але емоційний інтелект пов’язаний із тим, наскільки добре нам це вдається.
Четверта складова емоційного інтелекту стосується поведінки. Нехай у спілкуванні з іншою людиною ми побачили певну емоцію і правильно її визначили.
А далі?
Розуміння емоцій має допомогти у найважливішому – вирішити, як поводитись. Емоції – це така ж інформація, як вчинки, слова і жести. Цю інформацію людина використовує, щоб обґрунтувати свої дії.
Наприклад, одна людина чіпляється об сходинку, а інша підхоплює її, щоб та не впала. В такому разі одна дія (підхопити) є реакцією на іншу (падати).
Якщо друг пише вам: "Ходімо ввечері в кіно", то ваша дія – піти в кіно – є реакцією на його слова.
Але так само дія може бути реакцією на чиїсь емоції. Наприклад, тато обіймає дитину, тому що та загубила улюблену іграшку і тепер плаче. Обійняти – це дія у відповідь на емоцію.
Очевидно, що рішення, як ми будемо діяти наступної миті, приймаються дуже швидко, і жодна людина не складає в голові план "Що я буду робити, якщо мій співрозмовник розлютиться або заплаче", але зчитані емоції відіграють у цьому не останню роль. Вони є інформацією, яку потрібно аналізувати.
До речі, ще 50 років тому, не кажучи про більш давні часи, неможливо було уявити, щоб слова "емоція" та "інтелект" опинилися поруч в межах одного поняття. У це було так само складно повірити, як і свого часу в те, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки.
Емоції та інтелект протиставлялися одне одному. Вважалося, що емоції заважають приймати "раціональні", "розумні" рішення.
Тільки у другій половині 20-го століття соціальні психологи поглянули на це по-іншому. Вони припустили, що в процесі еволюції емоції допомагали людині пристосуватися до різних середовищ і обставин і були напряму пов’язані із виживанням людини як виду.
Запанувала думка, що розум та емоції протиставляти непотрібно, і що останні не перешкоджають людині мислити, а навпаки, – допомагають.